Свідчення Жерара

* * *

Жерарові сорок років. Він уже дев’ять років одружений, має трьох дітей і, на перший погляд, веде життя успішної людини. Його шлюб міцний, дружина чарівна, а єдність подружжя від року до року зростає. Жерар має роботу, якою дуже задоволений (працює інженером у відділі водних ресурсів і лісів), а діти не завдають йому жодних особливих клопотів. Отже, має все, що потрібно для щастя, однак…

Гармонію його життя щораз більше порушує одна деталь. Ідеться про раптові напади думок про самогубство, які охоплюють його, хоча він ніколи не давав на це внутрішньої згоди. Вперше це трапилося три роки тому й тривало близько п’ятнадцяти хвилин, викликавши в нього паніку. Якщо послухався б тоді тих думок, то без жодних особистих причин скерував би свій автомобіль на дерево. Нікому не розповів про це, навіть дружині, і врешті забув про той дивний випадок. Але через місяць ситуація повторилася, й думки були такими ж інтенсивними. Цього разу внутрішній імпульс наказує йому вразити себе електричним струмом. Він мусив докласти неймовірних розумових зусиль, щоб урешті зрозуміти, що це якесь жахіття наяву й що це не має нічого спільного з його власною волею. Впродовж наступних трьох місяців ці напади думок про самогубство повторювалися, викликаючи в нього щораз більший страх.

Врешті він вирішив коротко розповісти про це своїй дружині, яка швидко вмовила його зустрітися з одним відомим психіятром. Той після довгої розмови з Жераром проявив повну безпорадність, оскільки не зміг виявити в його психіці жодного травматизму, яким можна було б пояснити такі симптоми. Остаточно лікар зробив висновок, що такі прояви – це “нетиповий” обсесивно-компульсивний розлад, і виписав пацієнтові заспокійливі препарати, порадивши також психотерапію.

Розчарований таким нечітким діягнозом, Жерар погодився приймати ліки, але відмовився від психоаналізу…

Та згодом його знову декілька разів охоплюють думки про смерть, щоправда, тепер вони менш бурхливі й інтенсивні. Отож, Жерар вирішив, що впорається з проблемою за допомогою заспокійливих засобів.

Але невдовзі трапилася болісна для нього подія – смерть старшого брата, яка спричинила в його душі зміни на релігійному ґрунті. З більшою гостротою постає в його житті питання Бога, й Жерар, за таких обставин, починає відчувати прагнення поглибити свою християнську віру, до якої досі ставився дуже недбало.

Однак цікаво, що при цьому думки про самогубство починають виникати частіше й вирізняються більшою інтенсивністю. Переляканий, не маючи більше сили боротися з цією хворобливою схильністю, чоловік знову звертається до психіятра, який, щоправда, зміг лише підтвердити діягноз, поставлений першого разу. Відтак Жерар вирішує розпочати психотерапію, але після кожного сеансу почувається якось дивно, так, немовби справжньої проблеми, про яку, зрештою, нічого не знає, лікар навіть не торкнувся…

Великою підтримкою в цій ситуації була для нього віра, хоча психіятр дає йому зрозуміти, що його розлади якимось чином пов’язані саме з його вірою. Таке твердження Жерар уважає безпідставним і смішним з тієї простої причини, що одержимість з’явилася в нього задовго до його повернення до віри.

Дружина – християнка, яка віддавна практикувала молитву, – сказала йому про інші можливі причини. Нещодавно вона прочитала в одному релігійному виданні статтю про те, що деякі психологічні проблеми не завжди мають психологічне походження…

Саме після цього я зустрівся з Жераром, на його прохання. Він розповів мені про свою ситуацію. Стан чоловіка на той час був дуже тривожний, оскільки страх уже не покидав його, надмірні дози заспокійливих ліків не приносили полегшення, а приступи обсесивних (нав’язливих – ред.) думок повторювалися майже щодня. Він щоразу мусив мобілізувати всю свою внутрішню силу, щоб не дати перемогти себе тим нападам внутрішньої агресії. Жерар був психічно виснажений, і його родина відчувала це, чим він дуже журився.

Я, зрозуміло, спробував, так само, як мої попередники, поставити лікарський діягноз і встановити психічну причину, однак не знайшов нічого, що могло б пояснити симптоми такого типу. Отож я зосередив свою увагу на тому факті, що вони з’явилися раптово, без жодних ознак, які передували б цим симптомам, без попередніх проявів схильности Жерара до таких хвороб і, передусім, що посилилися одночасно зі зростанням у духовній площині.

Сконцентрувавши свої пошуки більшою мірою на сфері “езотеричних” аспектів особистости Жерара, я дізнався від нього, що у віці вісімнадцяти-дев’ятнадцяти років часто брав участь у спіритичних сеансах і доволі далеко просунувся в мистецтві некромантії (контактів з померлими) та ворожіння. Розповів мені про свої тодішні “досягнення”, підтвердивши, що дуже глибоко поринув у такі розваги, й пояснивши, що відмовився від них лише тому, що мусив багато часу приділяти навчанню.

Я був неймовірно вражений: “Чому Ви не розказали мені про це раніше? Це дуже важливо для правильного діягностування!”

“Я не знав! А який це може мати зв’язок з моєю одержимістю?”

Почувши мою відповідь, він глибоко замислився: “Будучи християнином, Ви не знаєте, що певні таємні практики – такі, як спіритизм чи окультизм, – якщо приділяти їм надто багато уваги, призводять до того, що називаємо зараженням злом, а це, своєю чергою, спричиняє проблеми духовної, а не лише психологічної природи?”

– Ви хочете сказати, що ці думки про самогубство є наслідком спіритизму, який я практикував п’ятнадцять років тому?

– Не можу цього стверджувати напевно! Але знаю, що таке можливо, і якщо саме про це йдеться у Вашому випадку, то немає нічого дивного в тому, що психіятри не можуть надати Вам ефективної допомоги. Єдиний спосіб, щоб очистити від цього серце, – це спільна молитва, яку називаємо молитвою за звільнення, – але за умови, що Ви відречетеся перед Богом від тих колишніх практик. Окрім того, добре було б, якби Ви пішли з цією проблемою до священика й попросили в Бога прощення…

– Як це? То був гріх? Але я про це не знав.

– Не кожен гріх буває свідомий… Не бажаючи цього, Ви стали співучасником магічних практик, а Бог цього не терпить… Найліпше буде, якщо Ви висповідаєтеся з цього”.

Жерар одразу пішов сповідатися. Знову ми зустрілися наступного дня. Внутрішньо він був спокійний, однак аж ніяк не звільнений від своєї одержимости. Ми вдвох молилися п’ятнадцять хвилин, представляючи Господу внутрішнє страждання Жерара й звертаючись до Христової крови, яка є доказом того, що Ісус віддав Своє життя на хресті також і за Жерара!

Під час цієї молитви Жерар відчув, наче грудна клітка розширилася, а потім його огорнула хвиля спокою. Через три дні він закінчив приймати заспокійливі засоби, й одержимість уже більше ніколи не турбувала його. Жерар пережив цілковите оновлення й отримав внутрішню силу, яка тепер не покидає його за жодних обставин.

Попередній запис

Проблема зла

Наступний запис

Одержимість злим духом