Саме таке питання піднімає нинішній світ, який став занадто раціональним, надміру дбає про наукову оболонку й схиляється перед таким типом розуму, котрий опирається справжній мудрості, тій, яку святий Павло називає безумством (або навіть дурістю) в людських очах.
Тоді як деякі люди на підставі отриманого незбагненного (для медицини) зцілення, що стало відповіддю на їхні молитви, хотіли б доводити існування люблячого Бога, інші, навпаки, дотримуючись “об’єктивности”, заперечують Його діяння.
Одним з перших чудес зцілення, пов’язаних з об’явленням у Люрді, – і, безперечно, найприголомшливішим – є випадок П’єра де Руддера. Його свідчення, над яким старанно попрацювали лікарі й духовні особи того часу, – чудова ілюстрація вищезгаданої “прихильности до науки”, котра ще донедавна (але чи справді це вже позаду?) була дуже характерною для Церкви, яка вимагала раціональних доказів божественного походження чуда.
* * *
Сорокачотирирічний П’єр де Руддер, дроворуб за професією, жив разом з родиною неподалік від Брюґґе (Бельгія). 16 лютого 1867 року на чоловіка впало дерево й важко поранило його. Стовбур настільки сильно розтрощив йому ліву ногу, що в багатьох місцях з відкритих ран стирчали поламані кості. Де Руддера оглянули всі лікарі, які практикували в тій місцевості. Однак найрізноманітніші способи лікування й хірургічні втручання (пам’ятаймо, коли це було!) виявилися безрезультатними. Перелом залишився відкритим, відбулося зараження рани, внаслідок чого стан нашого колишнього дроворуба лише погіршився. Станом на 1875 рік, через вісім літ після нещасного випадку, чоловік далі був дуже хворим, фактично ставши калікою.
Його ногу на рівні рани – що, звичайно ж, супроводжувалося страшенним болем – можна було розвернути на 180 градусів і розмістити паралельно до стегна! Спочатку йому радили нерухомо зафіксувати ногу, потім – ампутувати її, натякнувши на те, що вже нічого неможливо вдіяти й що медицина в цьому випадку безпорадна… Він, однак, відмовився.
Залишившись без лікарської опіки, де Руддер, що був глибоко віруючою людиною, 7 квітня 1875 року вирушає до каплиці Люрдівської Матері Божої. І ще того самого вечора – хай там ця подія здаватиметься суто раціональним людям ненормальною й нереальною, – повертається звідти цілковито здоровим, без жодних проблем пересуваючись на власних ногах! Під час проведених згодом досліджень було записано розповіді свідків, які зустріли хворого, коли він, долаючи біль, прямував до каплиці, а також зізнання, зібрані після його повернення.
Свідчення кучера, який скаржився, що в його візку залишилися криваві плями… Свідчення станційного працівника, який допомагав чоловікові сісти в поїзд і переконував його відмовитися від подальшої подорожі… Свідчення вражених сусідів, місцевого пароха… Свідчення лікаря, який лікував хворого…
Сам де Руддер розповів, що після подорожі, яка виявилася для нього справжньою мукою, прибувши до каплиці, молився, благаючи пробачити йому гріхи й прохаючи про зцілення, щоби мати змогу прогодувати сім’ю. А потім раптом з’явилося відчуття, немовби він під дією якоїсь сили, котра виштовхувала його зсередини, вийшов зі свого тіла, щоб пройти між рядами паломників і клякнути перед фігурою Пресвятої Діви, – і це йшлося про нього, того, хто впродовж восьми років не зробив жодного кроку без милиць. Його було зцілено!
Обстеження, проведене через кілька годин після цього чуда, засвідчило, що нога знову цілковито здорова, а рани затягнулися, бо кості раптом зрослися й інфекція зовсім зникла. Пізніше було помічено, що та кількість кальцію, яка була конче потрібна для такого швидкого зростання костей, перевищила запаси цього елемента, що містяться в крові дорослої людини.
Отже, як, підводячи підсумок, спонтанно відреагували б на це в “Харизматичній віднові”: “Слава Тобі, воскреслий Господи!”
* * *
Незбагненне зцілення… справжнє чудо… неможливість раціонально пояснити, те що відбулося… Саме так! Але чому для людей, які не схильні вірити в таке, це мало б бути доказом Божих дій? Багато хто волітиме заплющити очі на незрозумілий характер події, інші висунуть гіпотезу про вищу сутність чи про безособову надприродну інстанцію, чи, врешті, про таємничу силу на зразок колективного підсвідомого. А дехто навіть вдасться до параноїдального пояснення всього, що сталося, втручанням позаземних істот чи генетичними змінами, здійсненими дистанційно. В епоху нью-ейдж про найдивовижніші гіпотези можна прочитати на кожному кроці. Але Бог не має нічого спільного з дискусіями такого типу.
Бо у сфері динаміки зцілення Бог нічого не мусить доводити й не хоче нічого доводити. Якби Він хотів таким чином довести Своє існування або Свою любов до людини, то сам би накинув нам Себе зі Своєю всемогутністю, знищивши нашу свободу й позбавивши нас вільного вибору. Але хіба справжня любов накидає себе? Чи у Своїй турботі, сповненій величезної поваги до улюбленої особи (тобто до кожного з нас), Він радше не пропонуватиме Свою любов, прохаючи про нашу?