Як у давнину, так і тепер Христос зцілює хворих, послуговуючись знаками. У Своїй мудрості Він використовує численні й різноманітні знаки, які об’являє і вірним, і величезній кількості тих, що не вірять. Таким чином, кожен Божий знак сягає далі, ніж його безпосередні наслідки, а людей, у житті яких з’явилися ці знаки, тим самим запрошено шукати лик Того, котрий прагне об’явитися в їхньому серці.
При цьому (особливо це стосується наших часів) слід уточнити, що зцілення, яким з доброї волі обдаровує людей Боже милосердя, найчастіше стосуються трьох великих груп хвороб: недуг зору, слуху й опорно-рухового апарату. А ось пояснення, яке допоможе нам ліпше зрозуміти цей аспект мудрости нашого Господа.
* * *
Був серпень 1998 року. За три роки до цього “Харизматична віднова” Марселя запросила отця Тардифа на кілька зустрічей, під час яких мала відбутися молитва за зцілення. Його участь підтримав кардинал Панафю, архиєпископ Марселя. Еміліян Тардиф зв’язався зі мною за кілька місяців до цих зустрічей і попросив, щоб я приїхав молитися разом з ним, на що я з радістю погодився.
У катедрі зібралося понад п’ять тисяч осіб, які чекали на Божі чуда. Молитва розпочалася з поклоніння Святим Дарам, під час якого отець Тардиф виголосив проповідь на одну зі своїх улюблених тем: “Євхаристія та зцілення”. Благальна молитва почалася в атмосфері глибокого поклоніння, при цьому ніщо не порушувало її першорядного значення, чого слід дотримуватися під час кожної “додаткової” молитви, коли виставлено Святі Дари.
Ми звернулися до Святого Духа, щоби Він допоміг усім присутнім хворим, після чого перейшли до служіння з використанням харизм зцілення й пізнання. Еміліян, знайомий зі службою такого типу, відчув у серці, що Господь прагне торкнутися людей з хворобами зору, і всі поєдналися в молитві віри.
Минуло декілька хвилин, і багато осіб, переживши зцілення, поспішили до нас, щоб особисто засвідчити те, що з ними трапилося. Присутні зі ще більшою ревністю почали прославляти Господа, а ми продовжували молитися. Обернувшись до мене, щоб “передати мені паличку естафети”, Еміліян запитав, чи я не отримав якоїсь внутрішньої “інформації” від Святого Духа. Я без вагання підтвердив його припущення й почав молитися за людей з хворобами вух. Цього разу сповнене довіри очікування теж було майже фізично відчутним. Через якийсь час підійшли люди, які прагнули розповісти всім, як Господь прийшов звільнити їх від розладів слуху, а були це захворювання різного типу. Радість людей досягла свого піку, однак у цьому не було жодного невідповідного збудження. Певним чином ми торкалися Бога, що був присутній серед нас. Молитва тривала далі, а її результати навіть перевищували наші можливості. Перш ніж було виголошено наступні пророцтва, молода жінка, яка хворіла на параліч ніг, встала з крісла й почала ходити (зі зрозумілою невпевненістю) серед бурі оплесків; невдовзі після неї пішли й інші, звільнені від каліцтва, стверджуючи, що тепер можуть вільно рухатися.
Ще сьогодні в моїх вухах лунає голос отця Тардифа, який прославляє Господа, дякуючи Йому за об’явлені того дня серед нас знаки зцілення – месіянські знаки, котрі провіщали людям спасення так, як це описано в Євангеліях, знаки, про які сказав сам Ісус: “Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина” (Мт. 11:5), переповідаючи слова з Книги Ісаї (35:5-6; 61:1).
* * *
Сучасні прокажені інші, аніж ті, про яких знаємо з Євангелій, але найглибший сенс сказаного все ще залишається актуальним: проказа – це щось, що віддаляє від Бога й братів, а саме – гріх. Натомість що стосується померлих, які воскресають, то я з жодного надійного джерела не чув про людей, котрих одразу після смерти було повернуто до життя (хоча деякі святі, поза сумнівом, здійснювали такі чуда). Але знак “зцілення-воскресення” не належить винятково до фізичної площини. Він, зокрема, стосується проблеми зраненого життя, яка з’явилася останнім часом. Розповім про неї далі.