“Навіщо Богові зцілювати?” Це запитання, яке постійно ставлять “Харизматичній віднові” в Церкві, зовсім не є нейтральним; натяки, які містяться в ньому, часом бувають дуже багатозначними. Це факт, що зцілення нерідко – з багатьох менш або більш чітко сформульованих причин – заважає.
Бог, Який об’являє чимало знаків зцілення, створює своєрідну конкуренцію науковій чи матеріялістичній зарозумілості й самолюбству, а в ширшому сенсі – прометейським поривам і прагненням людського інтелекту, якому, незаперечно, притаманна схильність бути незалежним (особливо у Франції!). Ми толеруємо Бога доти, доки про Нього не йдеться; але коли Він починає давати нам знаки, то це вже цілком інша справа…
Знаки, як такі, вже самі по собі певною мірою свідчать про існування Бога… Про існування, яке заважає багатьом серед тих, котрі ясно й чітко заперечують його, а також тим – і це набагато небезпечніше, – які створили “власного бога” на основі своїх уявлень, ідеологій чи власних внутрішніх страждань.
Бог, Який дає нам щораз численніші знаки зцілення, таким чином уже об’являє якусь частинку – принаймні певною мірою – Своєї ідентичности. А вона – це Любов! У зв’язку з цією темою дуже люблю цитувати пречудовий вислів блаженної Єлизавети від Пресвятої Тройці: “Існує Буття, що зветься Любов’ю, яке прагне постійно перебувати разом з нами (тобто у сопричасті з нами)”. Однак багато людей не надто сильно бажають, щоби Бог любив їх… хіба що “на відстані”. Вони побоюються, що Бог їм занадто заважатиме й – кажучи жартома – садять Його в останній ряд.
Бог, Який лікує тіла й серця, невигідний нам, бо руйнує позірний порядок речей і хитку рівновагу наших міркувань чи раціональних переконань.
Єпископ однієї з франкомовних країн кілька років тому цілком серйозно сказав мені: “Дорогий друже, чому Ви хочете, щоби Бог зцілював і сьогодні, коли маємо лікарів?!” Я роздумував над цим аргументом аж до того часу, поки не повідався, що той єпископ, перш ніж вступити до семінарії, вивчав медицину… Прогрес медицини, який відбувся впродовж останніх двох тисяч років, є очевидним, але людина й нині все ще так само, якщо не більше, ніж колись, потребує знаків Божої любови!
Знаки в Євангелії та в нашому житті
Споглядаймо найбільший серед знаків, що їх об’явив живий Бог, – Христовий хрест. Адже саме хрест – хоча він передусім і нагадує нам про смерть і воскресення втіленого Сина Божого – є знаком, який знайшов своє продовження в Церкві й до котрого запрошено кожну охрещену людину. Хрест – це також знак (не доказ) любови Отця до людей. Чи знак хреста правильно сприймають і розуміють ті, кому його було призначено? Спробу відповісти на це запитання залишаю читачеві.
Порівняно з отим величним і промовистим знаком, яким є хрест, знак зцілення – це, звичайно, річ доволі незначна, але – реальна. І він, виявляється, теж заважає… хоча, безперечно, не так сильно, як хрест.
Цілком очевидно, що зцілення, описані в Євангеліях, належать до розряду знаків. Подібним чином можна охарактеризувати зцілення, які воскреслий Христос здійснює в Церкві сьогодні. Але чинячи знаки зцілення, Христос одночасно дає нам змогу відчути Його присутність у житті цілої людини, Його милосердя, під дією якого Його любов сполучається з людським стражданням, Його близькість. Натомість ми дуже часто підозрюємо, що Він є далеким від нашого життя, нашої молитви, наших турбот. Саме через це Бог, об’являючи знаки, запрошує людину відмовитися від своїх хибних знань про Нього.
Одна китайська приказка каже: “Коли людина пальцем показує на Місяць, дурень дивиться на палець”. Якщо хтось зупиняється на знаку й задовольняється ним – це не є великим гріхом, але часто така позиція призводить до драми, яка пов’язана саме з незнанням і полягає в тому, що в житті людини ніколи так і не відбувається отієї найважливішої, життєдайної для її майбутнього зустрічі.
Отже, зцілення – це благодать, яка призначена не лише для тієї людини, котра його отримує, а й для всіх тих навколо, які приймуть її свідчення або з відкритим розумом визнають автентичність оздоровлення. Зцілення пропонує нам зберегти про нього пам’ять і пережити його:
- Зберегти пам’ять про отримане зцілення означає пам’ятати про Божу присутність у нашому житті, навіть якщо стикаємося в ньому з різними труднощами. Якщо пам’ятатимемо про це, то в нас зможе розвиватися й зростати подвійне прагнення: прагнення поклоніння й примирення. “Бог є тут, просто біля мене, а я про це не знав (або забув). Але тепер я віднайшов Його (бо Він перший прийшов, щоб знайти мене) і прагну повернутися до Нього…”
- Пережити благодать зцілення – це доторкнутися пальцем (пальцем віри) до Божого милосердя, яке діє в моєму житті, відчути Його погляд, який зупинився на мені, Його любов, котра може змінити моє життя, Його світло, яке може освітити мою дорогу (або навіть мої рішення, котрі я маю прийняти ще сьогодні).
Ось чому Бог любить зцілювати.
Однак ми знаємо й про людський аспект такого досвіду. А саме про те, що коли хтось отримує благодать зцілення або стає свідком оздоровлення іншої людини, його цілком обґрунтовані емоції та здивування в цей момент є такими сильними, що він рідко коли може свідомо пережити “подвійну доцільність” цієї події (як знака й досвіду). Однак емоції, пов’язані зі зціленням, згодом зникнуть, як і всі інші почуття, породжені людською чутливістю. Що ж тоді залишиться від Божого дару? Щоби знак зцілення перетворився на спасенний досвід, який можна назвати “справжнім зціленням”, конче потрібно правильно розуміти “стратегію Божої любови”.