Четвертим типом обставин є молитва за хворих у контексті молитовної зустрічі (харизматичної або ні), під час якої певний час відводять для молитви за зцілення; вона також може бути цілковито присвячена заступницькій молитві. Такі зустрічі цілком правомірні й навіть рекомендовані, за умови, що їхні організатори дбатимуть про відповідне церковне й духовне підґрунтя таких акцій і остерігатимуться розпалювання прагнення сенсацій, яке затьмарює розум і призводить до втрати будь-якої розсудливости – а трапляється це частіше, ніж можемо припустити. При цьому бажано також, цілком обґрунтовано турбуючись про пізнання й свідчення Церкви, подбати, щоб такі зустрічі проходили під проводом висвяченої духовної особи – якщо вони відбуваються в храмі або іншому святому місці. Скидається на те, що під цим оглядом в інструкції бракує відповідних вказівок… Таким чином, виникає запитання, чому такі нелітургійні зустрічі не могли б очолювати світські особи, якщо вони підходять для цього.
Такий провід – це передусім свідчення єдности (а не обов’язково “керування зустріччю”). Це чинник, який сприяє тому, щоб можливі харизми проявлялися вільно й повноцінно, відповідно до змісту молитви зібраних людей, яка в цьому випадку є благанням про зцілення.
Перший засіб безпеки за таких обставин полягає в тому, щоби подбати про атмосферу спокою й зосередження на Богові, аби учасники мали змогу відкрити свої серця для справжньої благальної молитви (невдовзі розповімо про неї детальніше) й відчути присутність Господа. “Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них” (Мт. 18:20). Якщо насмілитися й, маючи на думці молитовні зустрічі, продовжити ці Христові слова, то вони звучать так: “… Бо жодне хвилювання, жодне надмірне збудження, жодна невідповідна поведінка в духовній площині не зруйнує атмосфери сопричастя, яка панує серед учасників молитви”.
Отож, згідно з вказівками документа, що його видав Рим, конче потрібно подбати про те, щоби абсолютно уникнути в обговорюваному контексті проявів істерії, штучности, театральности чи гонитви за сенсацією. Крім того, документ слушно розрізняє такі речі, як екзорцизм (або молитви про звільнення від злих духів), і молитви про зцілення, оскільки вони значною мірою відрізняються під оглядом того “духовного пориву”, яким супроводжуються. Цілком зрозуміло, що молитва про звільнення від злих сил в ім’я Христа може бути неспокійною чи голосною й потребує тактовного, виваженого підходу, щоб можна було знайти в ній притаманну їй силу.
* * *
Це було в Порт-Жантіль, одному з великих міст Габону, у квітні 1998 року. Я був там проїздом і, за такої нагоди, відвідав єдину місцеву харизматичну молитовну групу, до якої входило понад тисячу осіб. Після виголошення науки на основі Євангелія про воскресення Лазаря (Ів. 11) настав час для молитви за хворих, під час якої прозвучало чимало свідчень про зцілення, особливо з уст людей, що мали хвороби очей. Певні недуги зору, викликані паразитами, дуже поширені в тих краях, і Господь торкався саме до тих місць на тілі Свого люду, які були найвразливішими.
Виразно була відчутна радість, яка панувала серед присутніх; при цьому Господа вони прославляли – як це характерно для африканців – з великим піднесенням, але без жодної негативної надмірности. Зрозуміло, що час від часу з натовпу лунало якесь завивання – меншою або більшою мірою серйозно, – але чи його причиною була істерія, чи щось “зле”, я не знав. Таке часто трапляється під час зустрічей в Африці (зокрема), і я витратив чимало часу, перш ніж навчився не перейматися цими проявами, провадячи молитву. Загалом, таке збудження заспокоюється само. Так було й того вечора.
Однак атмосфера змінилася, коли місцевий священик з власної ініціятиви вирішив провести публічну молитву за “звільнення від злих духів”, до того ж робив це дуже голосно, немовби хотів за допомогою децибелів продемонструвати перевагу Христа над дияволом. Молитва зібраних людей перетворилася на невимовний хаос, усі були збуджені, багато хто безглуздо вив, закликаючи інших наслідувати їх. Не можна довіряти таким психологічним явищам у натовпі! Ледве вдалося заспокоїти людей, однак я так і не зміг подолати хвилювання, яке охопило мене, коли зіткнувся з такою поведінкою під час молитви за зцілення. Тож не залишалося нічого іншого, як закінчити спільну молитву, оскільки внаслідок того, що сталося, зосередження на Богові наче випарувалося. Гідне жалю завершення, очевидне антисвідчення, навіть якщо Господь і обдарував тоді когось знаками зцілення. І, звичайно ж, явний урок (у кожному разі для мене) того, що не слід долучати молитви за звільнення від злих духів до зустрічі, на якій люди моляться за зцілення.